<< Главная страница

НАЦIОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО



Категории Богдан-Iгор Антонич ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Спроба iдеалiстичноï системи мистецтва) ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО? Почнiм вiд цього примiтивного питання. Стiльки разiв повторюємо слова: мистецтво, мистець, мистецький, якi мали вже час витертися, вигладитися в наших устах, наче камiнчики у водi, вилиняти зi змiсту, мов сукно з барви. З причини частого вживання стали вони такими близькими i знайомими, що не вважаємо за потрiбне призадуматися про суть i межi понять, якi ïм вiдповiдають. Ми нiбито розумiємо ïх самих про себе, нам так видається, але коли доведеться визначити ïх, стаємо майже завжди безпораднi. Оця плутанiсть i неозначенiсть змiсту та обсягу поняття доводить до постiйних непорозумiнь.Перед остаточною вiдповiддк) треба доконче вирiшити й усталити основнi премiси. АВТОНОМНIСТЬ МИСТЕЦТВА Загально поширеним є погляд, що мистецтво вiдтворює реальну дiйснiсть1. Правда, що не один раз пiдносилися проти такого розумiння спротиви, а хоч би тiльки застереження; все ж таки оцей помилковий пiдхiд до мистецтва залишився не тiльки серед загалу, але i в самих мистецьких кругах. Усе ще говориться про вiдтворювання, вiдбивання, вiдзеркалювання тощо; Цей погляд є далекою спадщиною по матерiялiзмi, чому не перечить те, що вiн є також основою початкового, примiтивного розумiння мистецтва. Матерiялiзм, визнавши мистецтво не за цiль, а тiльки за засiб до осягнення iнших цiлей, не мiг погодитися на признання окремоï мистецькоï дiйсности i таким чином придав первiсному, спрощеному пiдходовi зовнiшню покришку науковости. Д^еба сказати рiзко: отже, нi! Мистецтво не вiдтворює дiйсности, анi ïï не перетворює, як хочуть iншi, а лише створює окрему дiйснiсть. Це не є програма якогось надреалiзму. Нiколи. Навiть звичайний реалiзм, коли вiн є мистецтвом, не обмежується тiльки до простого вiдбивання дiйсности. Навiть звичайна свiтлина, якщо вона хоче називатися мистецькою, не дає лише вiддзеркалення. Власне вiдбиття в дзеркалi або свiтлина до нрсвiдки не мають з мистецтвом нiчого спiльного. Вiдношення мистецтва до дiйсности не можна спрощувати до звичайного вiдтворювання, воно є далеко складнiше. В кожному випадку мистецька дiйснiсть є суцiльна, в собi замкнена, окрема зi своєрiдними законами. Мистецькi закони не є тотожнi з законами реальноï дiйсности. МЕТА МИСТЕЦТВА Найперше слiд зазначити, що мистецтво дiє виключно на нашу психiку, цебто обсяг або поле його впливу є стисло обмежене. Воно викликує в нашiй психiцi певнi переживання, а саме вражiння, уявлення, почуття та навiть вiдрухи волi. З'являється воно завжди та всюди, навiть на найнижчому рiвнi культури, тому мусить бути одною з первiсних потреб людини. Воно торкається тiльки психiки, отже, є одною з потреб психiчних. Звичайна рiч, що є люди, якi ïх зовсiм не мають, якi з природи не здiбнi ïх вiдчувати, котрим вистачать бiологiчнi потреби. Тому завжди буває стiльки байдужих до мистецтва ïх не можна нi обвинувачувати, нi осуджувати, ïм не до снаги розумiння мистецтва, це ïхня природа та й годi. Вони до певноï мiри хворi, вони не є повними людьми, одначе не кожну хворобу зможемо вилiкувати. Зате в кожному пiдсоннo в кожнiй епосi та в кожному мiсцi знайдемо людей, що в них мистецькi_потреби вродженi, i для них такi первiснi, як ïда чи сон. Це повинна бути загальновiдома рiч, та проте так не є. Вряди-годи трапляються пугачi, що передбачують у майбутньому загин мистецтва, нiбито прийде час, коли воно буде непотрiбне. Коли б вони усвiдомили собi найпростiшi основи мистецтва, соромилися б виступати з такими дивовижними та недоречними теорiями. Вони дають ними тiльки свiдоцтво наïвноï несвiдомости та власноï, особистоï неспроможности сприймання мистецтва.З премiси, що мистецтво є первiсною потребою людини, можна видобути два висновки. Перше: якщо мистецькi переживання є початково потрiбнi, то таким чином вони є також вартiснi й кориснi, отже, мистецтво є саме про себе суспiльною вартiстю. По-друге: коли визначна частина людей має вроджений нахил до сприймання мистецтва, виходить, що не вистачають тi переживання, котрi дає реальна дiйснiсть. Мистецькi переживання не є нi гiршi, нi лiпшi вiд дiйсних переживань (дiйсних у розумiннi тих, що ïх спонукою є реальна дiйснiсть), зате в кожному разi вони є кориснi, до певноï мiри незалежнi, окремi, самi для себе вартiснi та потрiбнi.Одне застереження. Не належить розумiти цього в пересiчний спосiб, не треба вважати цього за звичай- . ний естетизм. Метою м и сте ц т в а не є крас а . Це було б завузьке обмежування. Мистецькi переживання не вичерпуються естетичними переживаннями. Треба сказати загальнiш : метою -м и_с_т_е_ц т в а є викликуватинашiй психiцi такiпереживання, яких не дає нам реальна дiйснiсть. ЗМIСТ ТА ФОРМА Формою мистецтва є бiльшi або меншi клаптики полотна чи паперу, що на них наложена танка верства фарби або тушi. Це конкретнi, реальнi предмети, це лiнiï, плями, площини7^5риси, мазки пензля наверствування вiдтiнкiв, уклад лiнiй та плям є переживання, котрi постають у безпосереднiм зв'язку з оцими конкретними предметами. (Мистецтво — це до певноï мiри явище психiчне. Образи, картини є тiльки спонукою, джерелом мистецтва, зрештою, джерелом конечним та необхiдним.Мистецькi переживання є двоякi, а саме творчi, себто тi, що ïх вiдчуває мистець перед та в часi творення, i сприймальнi — то є тi, що ïх переживає сприймач у моментi сприймання мистецького твору. I однi й другi є первiснi, i теж потреба як одних, так других є вроджена. Також суб'єктивнi переживання є: не тiльки першi, але й другi. Кожна людина сприймає кожний мистецький твiр на свiй спосiб, себто iнакше. } В кожному образi, картинi тощо є стiльки мистецьких творiв, скiльки цей образ мав сприймачiв. Об'єктивного мистецтва немає й не може бути. У творця змiст випереджує форму, у сприймача навпаки — форма випереджує змiст. МЕЖI МИСТЕЦТВА Якщо метою мистецтва є згаданi своєрiднi переживання, то насувається питання, чи нема iнших дiлянок, що давали б нам такi самi або дуже подiбнi спонуки. Очевидно, спадають на думку наука та релiгiя. Побiч основних бiологiчних потреб (голод та ерос i ïхнiх вiдмiн (наприклад господарськi, суспiльнi) людина має ще ряд психiчних.потреб: пiзнавальнi, метафiзичнi та мистецькi. Мистецтво належить, отже, до тiєï ж групи, що релiгiя та наука. Одначе є мiж ними та рiзниця) що мистецькi переживання є окремi вiд реально дiйсности, а пiзнавальнi (бажання пiзнати дiйснiсть) та метафiзичнi (бажання зрозумiти суть дiйсности) є вiд неï стисло залежнi, безпосередньо з нею зв'язанi; одним словом, вони не є окремi.Можливо, найкоротша, можливо, найзагальнiша i, можливо, найбiльш наукова дефiнiцiя мистецтва є така: мистецтво — це окрема дiйснiсть, яка викликує в нас переживання, потрiбнi для нашоï психiки, котрих не може дати нам реальна дiйснiсть.У цього такий висновок: мистецький твiр є тодi й лиш тодi вартiсний, коли викликує вартiснi переживання i передусiм такi переживання, якш iнша дiлянка не могла б у нас спонукати. Твiр, що не сповнює цих умов, властиво, годi назвати мистецьким твором. КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є КОНСТРУКТИВНЕ Мистець створює окрему дiйснiсть. Але створити щось iз нiчого не можна. Навiть природа не творить iз нiчого. До кожноï творчостi потрiбний матерiял. Матерiалом мистецького творення є уявлення мистця Барва та лiнiя, фарба, вугiль та туша для маляра чи графiка; брила, мармур та дерево для рiзьбаря; слово для письменника тощо — це тiльки засiб зовнiшнього оформлення, вiдтворення уявлень, ïхньоï матерiалiзацiï. Помилковим є загально досi поширений погляд, що матерiялом творчости є колiр, площина або слово. Мистець будує твiр виключно з власних) уявлень. Уявлення та враження мусять мати спонуки; вони є витвором нервiв пiд впливом зовнiшнiх побуджень, себто постають вони на основi зовнiшньоï дiйсности. Ось такий далекий шлях вiд реальноï дiйсности, до мистецькоï дiйсности. Має вiн аж п'ять ступенiв: вiд спонуки до вражiння, вiд вражiння до уявлення, вiд уявлення до укладу уявлень, вiд ïхнього укладу до засобiв барви чи слова, i вкiнцi матерiялiзацiя цих засобiв. Перейшовши стiльки стадiй, первiснi спонуки з правила не є зовсiм подiбнi до кiнцевих вислiдiв, себто мистецька дiйснiсть є iнша, нiж реальна дiйснiсть. Майже при кожнiй стадiï мистець будує, а саме з вражiнь уявлення, з уявлень змiст (.iнодi також iдею) твору i т. д. Уявлення, а ще бiльше вражiння є хаотичнi, безладнi, невпорядкованi. Цей сирий матерiял треба впорядкувати, виправити, вибрати з нього те, що важне й суттєве, а навпаки вiдкинути те, що неважне й не-сутнє. ^.вибраних уявлень треба зложити суцiльну цiлiсть. I5д ним словом, мистець мусить скомпонувати твiр. Первень будування виступає навiть у творах, що на перший погляд роблять вражiння хаотичности та недоладности. Попросту, ^ мистецькому творi навiть треба хаос збудувати Справжнiй хаос є можливий тiльки в реальнiй дiйсностi, але нiколи в мистецькiй. Тому помилково називати якийсь мистецький напрям конструктивiзмом3, бо взагалi кожне мистецтво є конструктивне. ТУГА ЗА РЕАЛIЗМОМ Кожний мистець виявляє в будовi свою спроможнiсть, це виявлення дає йому почуття сили, а почуття власноï потуги приносить, як вiдомо, внутрiшнє вдоволення, повну насолоду, iнакше кажучи — листя. Чим бiльше вкладає вiн себе в твiр, тим бiльше вiн задоволений. Тому нiчого дивного, що кожний мистець настроєний з правила протиреадiстично. Навпа-ки, звичайний сприимач хоче в дiю сприймання вкласти якнайменше зусилля, момент будування лишається для нього майже завжди неспостережний, увага його переходить понад ним здебiльшого байдуже. Тому пересiчний сприимач був у кожнiй добi та в кожному краï настроєний реалiстично, вiн бажав i бажає реалiзму. I з своєï точки погляду вiн має безперечну слушнiсть. Тут таємниця вiчноï незгоди мистця iз сприймачем. Коли мистець iде в реалiстичному напрямi, то робить уступки (компромiс) на користь останнього. Є, очевидно, люди, що з природи люблять податливiсть (компромiсовiсть). КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є ДИДАКТИЧНЕ Мистецькi переживання потрiбнi й вартiснi самi про себе, тому мистецтво — суспiльна вартiсть. Але, окрiм цього, сповнює воно ще одну суспiльну дiю. Мистецтво вчить, так, усюди та завжди вчить. Вчить не гаслами, моральними науками, проповiдями. Вчить саме собою. Мистецтво викликує в душi переживання, що ïх не може дати нiяка iнша дiйснiсть. Мистецтво дiє в iнший спосiб на нашу психiку i таким чином збагачує ïï, поширює ïï обсяг та досвiд, пiдносить кiлькiсно та якiсно ïï засоби, розвиває чутливiсть вражiнь, прецизнiсть уявлень, напруження почувань та силу явищ волi. Це один його вклад у нашу психiку, а є ще другий. Мистецтво дає нам хвилини повноï, практично безвартiсноï, безкорисноï насолоди, або, iнакше кажучи, переносить нас на якийсь час у дiлянку вищих вартостей. Побут хоч би хвилевий на такiй висотi, очевидно, пiдносить нас морально. Це робить його мистецтвом. Кожне мистецтво є навчальне (дидактичне). ЗМIСТ НЕ Є БАЙДУЖИЙ Якщо мистецтво дiє морально, то робить це безпосередньо тiльки змiстом. Це стається попросту тому, що форма — це конкретний предмет, а моральнi явища належать до абстрактноï дiлянки. Конкретнiсть не може безпосередньо дiяти на абстрактнiсть, посередником мусить бути змiст, який є явищем психiчним, отже, абстрактним. Щоб мистецтво побiльшувало дiлянку вищих вартостей, його змiст мусить до неï належати. Для цього вистачає, коли вiн справдi мистецький. Виходить, що змiст не є байдужий. ЄРЕТИЧНI ДУМКИ Говоримо майже на кожному кроцi, що мистецтво розвивається, поступає вперед, здобуває новi позицiï. Очевидно, що кiлькiсно мистецьке надбання росте з кожним роком, з кожним днем. Але це не похiд уперед. Чи справдi в мистецтвi iснує розвиток та поступ? Коли досi вiд чотирьох столiть недосяжним iдеалом є майстри Ренесансу, коли сьогоднi можемо захоплюватися технiкою й майстернiстю передiсторичного маляра буйволiв iз печер Альтамiри, коли на багато тисяч лiт розв'язано в цьому печерному мистецтвi проблему руху, бiгу (буйволи в розгонi), що над нею так клопотався недавно футуризм...4 Кажуть про одного пуриста, що вiн зачеркнув на паперi кiлька обрисiв i дав до лякувальника замалювати площини. Звичайно, лякувальник закриє фарбою площину найрiвнiше. Проте цей образ мiг бути твором мистецтва, але хто вiдважиться доказувати, що технiка цього наймодернiшого з модерних мистцiв стоïть вище вiд мистецького ремесла якоï-небудь минулоï епохи? Навiть у дiлянцi технiчнiй можемо про розвиток та поступ у мистецтвi говорити тiльки з великими застереженнями, а що вже й мовити про справи самоï творчости! Мистецтво не є водою, не пливе, а проте воно завжди творче.Безперечно, що кожна доба має своï власнi художнi форми, своï власнi способи мистецького вияву. Одначе вони тiльки змiнюються, i годi говорити про ïхнiй ступневий та послiдовний розвиток. Мистецькi форми одноï епохи не є здебiльшого нi вартiснiшi, нi кращi вiд мистецьких засобiв iншоï. На них складається надбання поодиноких мистцiв, а це залежить передусiм вiд оди-' ниць. Одиниця — це не тiльки витвiр обставин, що серед них вона живе; як вчить матерiялiзм, одиниця — це одноразова подiя. Мистецькi форми якоïсь доби — це способи мистецького вияву одиниць, що живуть у цьому моментi. А втiм, усi мистцi, без огляду на те, в якому часi вони живуть, подiбнi один до одного хоч би тому, що кожний з них має вродженi творчi потреби. Очевидно, кожний, хто є справжнiм мистцем, бо тiльки такi будують мистецтво. Висновок: мистецькi форми кожноï епохи є неповторнi, а одночасно художнi закони всiх часiв до себе подiбнi.Вартiсть одиниць, ïхнє творче напруження, не пiдлягає якомусь однонапрямному розвитковi, хоч зазнає воно змiн. Тому й засоби мистецького вислову є цариною, що в нiй не дiють закони однобiчного поступу.Поняття розвитку перенесено механiчно на дiлянку мистецтва (точнiше кажучи, на мистецтвознавство) з природничих наук. Але сьогоднi, коли й у природознавствi спадщина Дарвiна захитана i коли частинно виправдується старого Карно, слiд i в мистецькiй критицi вживати слова розвиток чи поступ дещо обережнiше. ПРОТИ ПЕРЕВАГИ НАПРЯМIВ Другим фетишем мистецькоï критики є поняття напрямiв. Вона намагається за всяку цiну втиснути кожного мистця в якусь шухляду, приклеïти йому дешеву етикету якогось напряму. Чи поняття мистецькоï течiï справдi потрiбне, важне та конечне? Чи мистецькi напрями дiйсно iснують в об'єктивному розумiннi цього слова, себто чи справдi мистецьке життя кожноï епохи розпадається на поодинокi струменi i замикається без решти в ïхнiх рамах? Одним словом, чи мистецтво творять напрями? Назви видумують здебiльша критики, щоб таким дешевим способом об-легшити собi завдання, повкладати мистцiв до готових шухляд i мати святий спокiй, або другоряднi мистцi, щоб звернути увагу на себе i свою нецiкаву творчiсть. Якусь признану величину беруть за майстра й усе в порядку. Хай собi, але фетиш напрямiв шкiдливий для молодих i некритичних початкiвцiв (або й непочаткiвцiв), бо викликує дурiйку епiгонства. Пам'ятаймо, що мистецтво творять мистцi (одиницi), а не нагiвя'м'и. Пiкассо — знаменитий маляр, але має на собi щось аж чотири налiпки. Виймiть його з шухляд iзмiв! ТРУIЗМИ ПРО НАЦIОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Слiд пригадати вiдому, не т>дин раз висловлювану, проте ще не признану й не поширену правду, а саме, що нацiональний характер не творить у мистецтвi народна або iсторична тематика чи наслiдування народних або наших давнiх способiв оформлення мистецького твору. Аж соромно повторювати такi труïзми, але годi. Мистецтво само про себе є суспiльною вартiстю, а нацiя — це, очевидно, суспiльство; отже, мистецтво саме про себе є також i нацiональною вартiстю. Мистець є тодi. нацiональним, коли признає свою приналежнiсть до даноï нацiï та вiдчуває спiвзвучнiсть своєï психiки зi збiрною психiкою свого народу. Якщо цеi вiдчування справдi щире, воно, напевно, знайде вислiв — навiть мимохiть — у творах мистця. ЧИ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ТАКЕ ОРИГIНАЛЬНЕ? Нацiональноï оригiнальности не треба шукати виключно в народництвi та бувальщинi, ïхня прарiднiсть i чистiсть є дуже та дуже сумнiвна, в кожному разi не стовiдсоткова. Борис Антоненко-Давидович усвоïй вiдомiй повiстi Смерть говорить, що украïнська нацiя вигадала тiльки плахту (зiс!) й бандуру. Це, звичайно, помилка. Ми навiть бандури не винайшли, бо, як загальновiдомо, прийшла вона до нас, власне, з Iталiï, та ще й до цього дуже пiзно. Яких дев'ят-десят вiдсоткiв наших народних казок, приказок тощо навiянi з чужини. Деякi коломийки та думки нагадують до омани нi менше нi бiльше тiльки... ес-панську народну музику. Чи творчiсть такого, наприклад, Андрiєнка5 така знову чужа, а всяке народництво таке знову прарiдне?Навпаки, прихильникiв останнього можна потiшити iншим прикладом. Такий модерний кубiзм, який нiбито вискочив з голови Пiкассо i є плодом холодного iнтелекту,- це нiщо iнше, як тiльки справжнє народне еспанське мистецтво6, очевидно, у великiй мiрiперетворене (це рiч менше вiдома, але таки так). Але 1 з народного мистецтва треба видобути загальнi про-блеми, а не зовнiшнi прикраси, одним словом, треба пiднести його до понадлюдового рiвня, але не можевчинити хюа... шопен чи... ПÏкассоМ МИСТЕЦЬКИЙ МАТЕРШЛIЗМ Вимоги чiтких, яскравих зовнiшнiх нацiональних признак у мистецтвi — хоч iз свого вихiдного пункту оправданi — мимохiть наближуються до матерiялiстичного розумiння мистецтва. Тут мистецтво це тiльки надбудова (клясичне слово ïхньоï термiно- логiï) суспiльного життя, а його єдиною метою є помагати в зовнiшньому та внутрiшньому закрiпленнi кляси (другий фетиш), що його витворила. Мистецтво засiб суспiльноï боротьби. Послiдовно йдучи, вони повиннi були дiйти до заперечення мистецтва взагалi. Спинив ïх перед тим останнiм кроком звичайний здоровий глузд. Так як вiн тепер проявляється, мистецький матерiялiзм сам у собi суперечний. МИСТЕЦЬКИЙ IДЕАЛIЗМ Навпаки, мистецький iдеалiзм суцiльний та послiдовний. Вiн є єдиною системою, яку можна оперти на Науковiй дефiнiцiï мистецтва та в логiчнийспосiб вивести з неï. Вважаючи мистецьку дiйснiсть заокрему i знаходячи в нiй самiй, а не поза ïï межами мету та всякi вартостi, iдеалiзм вiдкриває в самомумистецтвi широкi обрiï.
НАЦIОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация